Супер-мама
Posted by Ksenia Litvinenko on / 0 Comments
В душі кожної з нас з появою на світ немовляти народжується супер-мама. Це така собі жінка-герой, яка все вміє, все може, все знає і просто зобов’язана виховати якщо не генія, то хоча б всебічно обдарованого вундеркінда. Усі нереалізовані в молодості мрії одразу ж знаходять легальний спосіб втілення і ми з непоборним ентузіазмом беремося за виховання талановитого чада. У вас не так? А може ви і самі не помітили?
З появою кожного наступного дитятка часу і сил стає трохи менше, проте тут на поміч чудо-мамам приходять системи тайм-менеджменту, розвиваючі центри, гувернантки, дитячі книжки, розважальні заклади і тому подібне. Спробувати все, відчути усі можливі емоції, познайомити з тим, що знаємо і не знаємо, ну чого ж не зробиш для світлого майбутнього найрідніших?
Добре це чи погано? Запитання насправді риторичне, бо часто благими намірами вистелена дорога відомо куди. Іноді та бідна дитина така вже «розвинена» у всіх напрямках, що не знає куди й втікати від наполегливих зусиль батьків. Золоту середину відшукати насправді дуже важко, бо ж гармонійний розвиток таки справді важливий. Головне не спричинити «передозування».
Принцип поміркованості є одним з ключових при ранньому знайомстві дітей з мистецтвом. Головна мета – зацікавити, стимулювати інтерес, представити твір мистецтва як щось загадкове, зрозуміле лише втаємничим. А вже згодом поступово відкривати систему кодів та шифрів. Власне тому будь-які культурні походи з дітьми, які звісно мають бути присутніми у сімейному дозвіллі, повинні мати першочергову мету розважити дитину, і лише потім – навчити.
Пригадайте свій дитячий досвід. Які емоції пов’язані у вас з відвідуванням музеїв? Чи було вам там весело, чи дізналися ви щось цікаве, чи хотіли повертатися знову і знову? Якщо ні, то чому? З якими емоціями ви ведете свою дитину до музею? Може, глибоко в душі приховане відчуття, що ви повинні це зробити заради її розвитку, а насправді і самій (самому) цікавіше було б в парку атракціонів їсти морозиво?
Це насправді дуже важливо зрозуміти, бо коли супер-мама зміщує акценти з дитячого розвитку на свій, вона позбувається почуття вини, знаходить справжню мотивацію, і має більше шансів виховати справді повноцінну особистість. І робити це із задоволенням та користю. Я особисто намагаюся щоразу думати, хочу я справді вкласти щось в дитину чи реалізовую власні амбіції.
P.S. Чому лише про мам – в моєму оточенні тати якось не “заморочуються», у них і так все прекрасно)
