Школа кухонної мийки
Posted by Ksenia Litvinenko on / 0 Comments
Дивлячись на цей портрет дружини художника, важко сказати, що було спершу, – бардак вдома чи філософія нового мистецького напрямку 1950-их, названого критиками «Школою кухонної мийки»)
Джон Бретбі, до робіт якого вперше був застосований цей термін, зображає дружину Джин поруч з брудним кухонним столом так, наче це – щось неймовірно витончене, а сама дружина дивиться на нього востаннє в житті…
«Школою кухонної мийки» прийнято називати групу англійських художників, які зображають одноманітні сцени суворого повоєнного життя, – безлад на кухні, у ванні, занедбані багатоквартирні будинки, подвір’я. У їхній творчості влучно відтворені настрої відчаю та розчарування, що панували в Лондоні в часи «холодної війни».
Їхнє прагнення перетворити буденне в прекрасне було не до кінця зрозумілим сучасниками. Неприкрашений, в жорстко реалістичній манері змальований побут, викликав швидше осуд, ніж схвалення глядачів. Особливо дотепно виглядали його «натюрморти» на упаковках харчових продуктів)) Господині жахалися, побачивши творіння Бретбі на пакетах кукурудзяних пластівців, і швиденько замотували їх коричневим папером.
Зображаючи свою сім’ю у таких непривабливих обставинах, Джон Бретбі хотів наголосити, що вона увібрала всі принади міського буденного життя. Хаотично розкидані, брудні речі, залишки їжі в тарілках, огризки, порожні коробки нагадували про неможливість втекти від банальної реальності навіть в умовах, здавалося б, ілюзорного, живописного полотна.
P.S. Джон Бретбі. Джин і натюрморт перед вікном. 1954
