Вільям Морріс. Червоний будинок (графство Кент, Англія)

«Середньовічна Гвіневера», «Прекрасна Ізольда»,  ідеальне втілення образу Прекрасної Дами, а в житті – малоосвічена донька служниці і конюха Джейн Берден, – саме для неї було споруджено знаменитий «Червоний дім» Уільяма Морріса – споруду, яка поєднала високе мистецтво з щоденним життям.

Вільям Морріс (1834 – 1896) – англійський художник, дизайнер тканин і меблів, письменник і теоретик мистецтва ще в роки свого навчання в коледжі пропагує відмову від антигуманних, на його думку, цінностей цивілізації та закликає повернутися до ручного ремесла, важливого ще в часи Середньовіччя. Туга за Середньовіччям, захоплення середньовічною романтикою і містикою зближує його погляди з переконаннями англійських художників – Данте Габріеля Россетті, Едварда Берн-Джонса, Джона Міллє, Холмана Ханта, архітектора Філіппа Уебба, які засновують на початку 1850-х років таємне Братство прерафаелітів. Назва братства передбачала духовну єдність з художниками «до Рафаеля» та Мікеланджело: Перуджино, Фра Анжеліко, Джованні Белліні. Ідеї ж самого Морріса були першим кроком до виникнення руху «Мистецтва і ремесла», яке наприкінці ХІХ ст. стало передвісником стилю модерн.

Знайомство під час роботи над оформленням фресок конференц-залу Оксфордського союзу з Джейн Берден, молодою неосвіченою дівчиною з простої сім’ї стало визначальним для подальшого життя художника. У 1859 р. Вільям і Джейн одружуються. Після заміжжя Джейн активно займається самоосвітою, вивчає мови, вчиться грі на фортепіано, що, у поєднанні з її фатальною красою, перетворило її на справжню леді, манерами якої захоплювалися сучасники.

Американський письменник Генрі Джеймс у листі до своєї сестри в березні 1869 року так описував Джейн Морріс:

О, моя люба, що це за жінка! Вона прекрасна у всьому. Уяви собі високу, худорляву жінку, в довгій сукні з тканини кольору тьмяного пурпуру, з натурального матеріалу до останнього шнурка, з густим кучерявим чорним волоссям, яке спадає великими хвилями на скули, маленьке і бліде обличчя, великі темні очі, глибокі, з густими чорними вигнутими бровами… Висока відкрита шия в перлах, і в результаті – сама досконалість.

Прерафаелітизм став не просто напрямком творчості, він проник в життя своїх представників і певною мірою став для них визначальним. Прерафаеліти жили у створеному ними середовищі, керуючись мрією, що мистецтво здатне змінити існуючий життєвий устрій, і зробили це середовище надзвичайно модним. Мріючи про наближення до природи, наслідування її у творчості, В. Морріс вирішує збудувати для сім’ї будинок на шляху паломників з Лондона до Кентербері, в Бекслі-Хіс у графстві Кент.

 

«Червоний будинок», названий так через нетрадиційне для того часу оформлення зовнішнього вигляду: зовнішні цегляні стіни не були поштукатурені, спроектував друг художника, архітектор Філіпп Вебб за участю самого Морріса. В «Червоному будинку» Морріс втілив прагнення об’єднати споруду з її природнім оточенням і пам’ятками культури. При плануванні архітектор приділив значну увагу плануванню ділянки, використовуючи місцеві матеріали та поважаючи традиційні будівельні техніки. Як і Морріс, його колега Вебб відчував майже містичну повагу до святості ремесла на землі, на основі якого виникло життя і архітектура. Стіни з червоної цегли були зведені за рік, але на внутрішнє оформлення потрібно було більше часу.

Інтер’єри «Червоного будинку» мали бути майстерно стилізовані під «важку», загадкову зовнішність рокової Джейн Морріс. Морріс хотів, щоб всі меблі і предмети інтер’єру були виготовлені вручну. Це змусило його в 1861 р. заснувати власну компанію. Над оформленням інтер’єрів працював сам Морріс з дружиною, залучаючи художників-прерафаелітів Берн-Джонса, Россетті, Елізабет Сіддал та ін. У цій майстерні проектувалися і виготовлялися на замовлення різні предмети – від фресок до кольорового скла і меблів, від вишивки до виробів з металу і різьби по дереву.

Окрім облаштування «Червоного дому», майстерня Морріса реалізувала декілька великих замовлень, повністю розробивши архітектурні проекти разом з усіма елементами інтер’єру. Їхні вироби відзначалися функціональною доцільністю, врівноваженістю композиції, чіткістю орнаменту, що стилізує рослинні мотиви, стриманістю і гармонією кольорових поєднань.

Сам Морріс досконало володів технікою ткацтва, фарбування пряжі, випалу скла, глазурування черепиці, мистецтвом перепльоту, кераміки, книжкової ілюстрації. Всі вироби були неповторними, як і розроблені Моррісом орнаменти, які природно розцвітали подібно до дерев та квітів.

Втішивши проект в життя, родина Моррісів прожила у «родинному гніздечку» всього 5 років та у 1865 р. покинула «Червоний будинок», переїхавши до Лондона.

Приблизно з 1869 р. Джейн Морріс стає коханкою друга, соратника і вчителя Морріса – Россетті, позує йому для численних портретів, ‑ «Сон наяву» («Monna Primavera»), «Прозерпіна», «Місіс Вільям Морріс» («Синє шовкове плаття»), які містять численні символічні образи-натяки на потаємні стосунки художника й натурниці (квіти жимолості, плоди гранату тощо). На полотнах Россетті Джейн Берден-Морріс – ідеальний романтичний образ спокійної, таємничої, згубної красуні, якою захоплюються і якій поклоняються.

Образ розпусної жінки, яка зраджує свого чоловіка, жінки, яка гине заради любові через сором чи прокляття, – один з найулюбленіших у творчості прерафаелітів.

Проаналізувавши їхні біографії, можемо стверджувати, що художники доволі лояльно ставилися до таких жіночих примх і у своєму щоденному житті. Ексцентричний образ Данте Габріеля Россетті був частиною прерафаелітської легенди. Його моделі змінювали одна одну, деякі з них були його коханками, його дім був наповнений антикваріатом, а в саду жили сови, комбати, кенгуру, папуги, павичі…

Любовні стосунки Данте і Джейн зруйнували духовні основи шлюбу Морріса, який, втомлений від життєвих перипетій, мандрує в Ісландію, захопившись перекладом на англійську «Пісні про Нібелунгів» та ісландських саг. Проте, попри все, чоловіка Джейн не покинула, вони жили разом до смерті Морріса. Сам В. Морріс вважав, що інститут шлюбу, як і приватна власність є породженням людської корисливості. І в його утопічному баченні суспільства майбутнього вони мали б зникнути.

Ці стосунки не ощасливили і Данте Россетті. У 1872 він здійснив спробу самогубства, випивши цілу пляшку настоянки опіуму. Спроба була невдалою, художник вижив, але почав страждати манією переслідування, що, проте, не завадило йому продовжити працювати ще упродовж десяти років, ускладнених постійними галюцинаціями і приступами паралічу. З погіршенням душевного здоров’я Россетті посилюється його залежність від Джейн, він був просто одержимий нею, увіковічнивши її ім’я у своїй творчості.

Та, мабуть, найбільшим гімном цій жінці є сам «Червоний будинок», – еталон житла, яке зараз прийнято називати зразковим англійським будинком, перша споруда нової художньої культури, спланована як єдине ціле всередині і ззовні, будинок, органічно вписаний в оточення та в якому немає нічого зайвого.

Примітки:

Гвіневера – дружина легендарного короля Артура, яка зрадила його з Ланселотом, одним з лицарів Круглого Столу. Один з перших і еталонних образів Прекрасної Дами в середньовічній куртуазній літературі.

Ізольда – легендарний персонаж середньовічного лицарського роману XII століття.

Використані матеріали:

1. Искусство модерна. – М. : Эксмо, 2012. – 240 с.
2. Clutton-Brock A. William Morris. – Parkstone International, 2015. – 300 p.

 

КСЕНІЯ ЛИТВИНЕНКО

 

 

 

Comments

comments