Замок Шенонсо, долина Луари (Франція)

Цей замок називають замком жінок, тому що тут жили королеви, фаворитки і метресси. Народжений не стільки точним інженерним розрахунком, а швидше, фантазіями і примхами шести жінок, Шенонсо – замок-міст, розташований в провінції Турень, на березі річки Шер, притоки Луари, є втіленням вишуканої краси. Створюється враження, що він існує в двох реальностях – земній і дзеркальній, відображеній в річкових водах.

В кінці XV ст. середньовічну фортецю Шенонсо і сусідні території викупив королівський фінансист Тома Бойє. Закоханий в Італію, він мріяв повністю перебудувати Шенонсо в ренесансному стилі, але у зв’язку з постійною зайнятістю доручив керувати будівництвом замку своїй дружині Катрін Брісоне. Вона і стала першою жінкою, зусиллями якої замок втратив оборонні функції і став розкішною резиденцією (1512-1521 рр.).

В роки Тома Бойє замок споруджується посередині ріки як донжон з високими дахами і великими вікнами. У 1555 – 1556 роках за проектом Ф. Делорма був споруджений міст, що поєднав донжон з іншим берегом ріки, і павільйони на ньому.

На штучному острові піднімається елегантний білий палац з великими вікнами, високим дахом і гострими баштами, прикрашеними пілястрами і капітелями з ангелочками і русалками.На жаль, пожити у відбудованому замку подружжю Бойє не вдалося, оскільки Тома помер у 1524 р., а Катрін померла через 2 роки після нього.

Після смерті подружжя Бойє Франциск I, відомий своєю пристрастю до замків і мисливських угідь, конфіскував замок у спадкоємців.

Син Франциска I Генріх ІІ, вступивши на престол у 1547 р., подарував Шенонсо своїй багатолітній фаворитці Діані де Пуатьє, на велике невдоволення своєї дружини Катерини Медічі. Марнославна і талановита Діана, ‑ жінка, найбагатша жінка у Франції, жінка, яка практично керувала країною,  нев’януча красуня, яка у свої шістдесят виглядала як у тридцять п’ять, мріяла перетворити Шенонсо в замок, здатний вражати уяву королів, і насамперед її суперниці королеви Катерини Медічі.

Саме Діані належить оригінальна ідея побудови моста з п’ятьма арками, що поєднує замок з протилежним берегом ріки. Забудований двоповерховими житловими павільйонами, міст виглядає як природнє доповнення палацу. Крім того, Діана вирішила оточити резиденцію – місце своєї любові з королем – квітами і за її бажанням на березі біля замку був розбитий регулярний сад, де цілий рік цвіли квіти, дозрівали рідкісні плоди і овочі. Все будівництво фінансувалося за рахунок спеціально введеного в королівстві «дзвонового» податку за кожен наявний дзвін.

Генріх II помер у 1559 р. від отриманої на турнірі рани. Королева-вдова, ревнива і мстива Катерина Медічі, третя власниця Шенонсо, буквально викинула звідти обожнювану чоловіком фаворитку, відправивши її в незатишний замок Шомон.

Сама ж королева, італійка з ідеальним смаком, давно і таємно мріяла про Шенонсо, з вигодами розмістилась там з усім двором. До цього періоду належать останні великі будівельні роботи в замку. За замовленням королеви, яка любила розкіш в усьому, на мосту збудували двоповерхову галерею, яка замінила більш скромні споруди Діани, і розбили ще один сад, який, всупереч очікуванням, виявився меншим, ніж парк Діани.

У довгій двоповерховій галереї над р. Шер, довжина якої близько 160 м., Катерина Медічі влаштовувала пишні бали, які могли тривати декілька днів. Катерина не шкодувала засобів, розважаючи гостей, наприклад, «п’ятдесятьма чотирма барками, прикрашеними гірляндами», які влаштовувати морську битву, або пікантним бенкетом, за яким прислуговували нескромно одягнені дівчата.

Сьогодні з обох сторін від штучного острова на березі ріки Шер цвітуть, ніби на згадку про двох пристрасних суперниць, Сад Діани де Пуатьє і Сад Катерини Медічі. Після смерті Катерини Шенонсо залишився королівською власністю, але поступово і безповоротно занепадав.

Після смерті Катерини (1519 – 1589) замок Шенонсо успадкувала її невістка Луїза Лотарингська, дружина Генріха ІІІ. Після її смерті Шенонсо неначе занурився в сон, від якого його врятували Клод і Луїза Дюпен. Є в Шенонсо і таємнича кімната, пов’язана з ще однією жінкою – Луїзою Лотарингською. Смерть чоловіка, короля Генріха ІІІ, застала її в апартаментах замка. За розпорядженням королеви меблі, стіни і стелю спальні загорнули чорною тканиною. В цих похмурих покоях Луїза молилася і плакала останні 11 років свого життя, одягнена в білий королівський траур, за що була прозвана Білою Дамою.

Проте у 1733 р. замок викупив відставний генерал Дюпен. Мадам Дюпен збирала в своєму салоні цвіт суспільства, при ній Шенонсо буквально пережив друге народження. Тут бували Мотеск’є, Вольтер, Бюффон, а вчителем у синів Дюпенів деякий час служив Жан Жак Руссо.

У 1873 р. Власницею замку стала мадам Маргарита Пелуз. 10 років вона реставрувала убранство і майже заново розбивала квітники. Доглянутий, затишний замок пережив третє народження, надовго запамятавши свою останню власницю. З фасаду прибрали каріатид і заклали вікна, так як Мадам Пелуз прагнула повернути замку той вигляд, який він мав до Катерини Медічі. Проте, вкладаючи всі гроші в реставрацію замку, вона розорилась. З 1913 р. замок належить родині Меньє.

З пяти жінок, які почергово жили в Шенонсо, – аристократки Катрін Бойє і Діани де Пуатьє, королеви Катерини Медічі, мадам Дюпен і мадам Пелуз, кожна залишила в замку аромат своєї неповторної чарівності. Це легко відчути, пройшовшись по квадратному залу Катерини Бойє, піднявшись у спальню Діани де Пуатьє з фламандськими гобеленами, чи відвідавши Зелений кабінет Катерини Медічі, багато прикрашений картинами італійських майстрів.

Comments

comments