У 1908 році відомий на той час художник Анрі Матісс зневажливо назвав пейзажі Жоржа Брака, представлені перед журі Осіннього Салону, petis cubes (кубиками). Мистецькі критики стверджували, що Брак “ні в що не ставить форму і зводить все: пейзаж, фігури, і будівлі – до геометричних схем, до кубів”.
Згодом слово “кубізм” було прийняте офіційною назвою новаторського напрямку, в основі якого – сприйняття світу через прості геометричні фігури.
Кубізм – одна з найнезвичніших мистецьких течій першої половини ХХ століття. Його засновники, французькі художники Пабло Пікассо і Жорж Брак, роз’єднували звичайні предмети на деталі, а потім розкладали їх на полотні в іншій послідовності.
Так створювалася нова реальність, в якій глядач сам повинен розпізнавати образи, збирати їх з окремих площин, конструювати як розумово, так і візуально.
Як і первісні художники, що вирізали з дерева скульптурки предків, або зображали тварин на стінах печер, кубісти вірили, що мета мистецтва – не відображення навколишнього світу, а формування системи символів, які лише віддалено нагадують знайомі предмети.
